Пам’яті Олександра Ровного…
…Герої не вмирають, герої поміж нас,
Вони нас захищають, коли приходить час.
Герої не вмирають, вони завжди живуть,
У себе я питаю, чого так рано йдуть…
Сьогодні ми переживаємо трагічні та водночас великі дні - ми пізнаємо нашу державу, владу та власний народ, зараз народжується наше майбутнє… Майбутнє, за яке віддають життя учасники бойових дій, захищаючи кордони на сході України – в зоні проведення антитерористичної операції. Вони – справжні герої нашого часу.
Олександр Ровний у мирний час був звичайним життєрадісним хлопцем. Уродженець Чернігівського краю, після одруження переїхав жити на малу батьківщину дружини в с. Річки. Працював, дбав про родину, виховував сина. Спокійний, добрий, завжди готовий прийти на допомогу тим, хто її потребує. Та війна змінює людей, і на фронті він став воїном, і звик дивитись смерті в очі. В рядах 92-ї окремої механізованої бригади брав участь у боях під м. Щастя, потім - під Станицею Луганською та на блокпосту біля с. Валіївка, де 18 жовтня 2014 року і зупинив серце героя осколок ворожої міни. Він жив непримітно у мирному житті, а відійшов - у дзвонах слави праведним героєм.
Щороку в цей день земляки приносять квіти на могилу Олександра Ровного, і в жалобі схиляючи голови, - просять Бога, щоб пам’ять всіх загиблих згуртувала нас, - живих, дала силу і волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. Хай горить свіча пам’яті. І серцем нехай кожен з нас торкнеться до цього вічного священного вогню, що буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості пожертвував найдорожчим. Вони повинні жити у нашій пам’яті. Бо ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
