Моя любов, як світ єдина, мій храм душі - моє село!
Село Річки – мальовничий, чарівний куточок на карті Білопільщини, який бере свій початок від славних козацьких часів.
Село засноване в 60-х роках XVII ст. (бл. 1662 р.). Першими поселенцями були селяни-кріпаки, які тікали з правобережної України від гніту польських панів, шукали кращої долі тут, і кріпаки з російських сіл.
Але люди жили в цих місцях ще задовго до цього. Про це свідчать кургани доби бронзи, які вже три тисячоліття височать поблизу Річок і багаточисельні знахідки під час земляних робіт. Наших пращурів манили надзвичайно вигідні умови, створені природою: саме тут сходяться три невеличкі річки: Крига (притока р. Вир), Мороча і Безіменна. Вони і дали назву селу.
Наприкінці 50-х років ХУІІ ст. був створений Сумський козацький полк. Першим полковником став осадчий м. Суми Г. Кондратьєв (до кінця 1658 р. він був Сумським отаманом). Полк ділився на сотні, один із центрів яких був і в Річках.
Річки – село козацьке. З організацією слобідських козачих полків, воно з 1668 року вже було сотенним містечком Сумського Слобідського полку, в якому нараховувалось 353 козаки городової служби. У їх числі сотник Іван Никонов та отаман Костянтин Васильків.
Після ліквідації слобідських полків у 1756 році і створення Українсько- Слобідської губернії, Річки стають військовою слободою і адміністративно відносяться до Білопільського комісарства Сумської провінції.
Після реорганізації Слобідсько-Української губернії і створення Харківського намісництва (1780), Річки адміністративно входять до Сумського повіту цього намісництва.
В 1821 році в селі була заснована Покровська церква («стара»). Проіснувала вона до 1930-х рр. З кінця 1870 року почали будувати новий храм –Троїцький, який діяв до 1959 року, сама церква була «підірвана» в кінці 80-х рр. XX ст. Є припущення, що на той час у селі було кілька церков та відомо лише про ці дві.
З «Харківського календаря» на 1885 рік відомо, що у слободі Річки налічувалось 823 двори, 4508 чоловік жителів, одна кам'яна церква, волосне правління, школа, лікарня, 2 хлібних магазини, 4 лавки, 2 постоялих двори і 7 «питейних домов». А у переліку фабрик і заводів Європейської Росії і царства Польського 1887 року згадується цегельний завод, який діяв у селі з 1883 р. і належав Троїцькій церкві.
Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у селі були широко розвинені кустарні промисли. У Річках 874 родини займалися ткацтвом полотна.
Активну участь річківці приймали у подіях 1917 року. Радянська влада була встановлена в селі наприкінці грудня того ж року. Відкривається клуб, хата-читальня, бібліотека. Створюється земельний комітет, який 6 серпня 1918 року відібрав 180 десятин землі у поміщиків Власовських і розділив їх між малоземельними і безземельними селянами. Земельні наміри робив Павло Супрун — батько Степана Супруна, відомого льотчика-випробувача.
29 листопада 1919 року було створено перший Річанський волосний ревком, головою якого був обраний Г.І.Пугач, членами – Лавріненко, Пономаренко і Турчин, був сформований збройний загін, також проводилась посилена агітація по залученню добровольців до лав Червоної Армії. На фронт пішло 25 добровольців.
У 1920-1921 рр. під керівництвом партійного осередку була створена комсомольська організація. З 1923 по 1930 роки Річки були центром району Сумської округи. Крім нашого села до цього адміністративного утворення входили ще 9 населених пунктів: Ободи, Яструбине, Мороча, Максимівщина, перші та другі Павлівки, Кисла Дубина, Кекино. Населення району становило 12 тис. чол., 3500 дворів.
У 1930 році розпочалася суцільна колективізація. Складний то був час. І все ж таки, у тяжкі для селян часи, відкривається в новозбудованому приміщенні на Катеринівці (тепер вул. Макаренка) початкова школа, яка з 1937 року стає семирічною. З`явились літературні гуртки. Саме у цей час сходить зірка молодого річанського поета Петра Пугача, учня Павла Григоровича Тичини. Його вірші друкують на сторінках київських газет.
Поступово зростала культура села. В 1932 році було відкрито три сільські клуби, при МТС діяли курси підготовки механізаторів, виходила друкована газета «Ударник», збільшилась кількість торгових точок.
Та настали страшні 1932 –1933 роки. Уже з осені 1932 року в селі розпочався голод, а на весні 33-го набрав масового характеру. Селяни бідували, вони повинні були ще працювати, без оплати, як худоба, яку ще й не годують. В роки голодомору в кожному дворі від голоду помирали люди. Точних даних про померлих та території Річок на сьогодні не має.
Річки – це край з багатовіковою історією та славними традиціями. Та найбільше багатство Річок – це люди. Річківська земля дала путівку в життя багатьом відомим військовим, вченим та академікам, людям, які у своїх сферам діяльності одержали високі звання.
Багато наших земляків воювали на фронтах Другої світової війни. Ця війна забрала 717 односельців. Серед них - перший двічі Герой Радянського Союзу Супрун С.П. – льотчик – винищувач.
Дремлюга Т.П. - льотчик який повторив подвиг Гастелло, спрямував палаючий літак на німецькі війська та склади.
Всього за роки війни 861 річанин був нагороджений орденами та медалями, серед них - Коломієць Ф.Х., кавалер ордена Леніна, Винниченко М.А., кавалер орденів Слави.
Війна закінчилась, життя набирало оберти. Відбудовувалась країна, а з нею - і наше село. У 1946 році на території Річок функціонували три сільради, до яких відносились і прилеглі села: Баїха, Зелений Яр, Барила, Максимівщина, Рудка, Мирське. Село Річки в той час налічувало 6 сільськогосподарських господарств. У 1950 році сільськогосподарські підприємства були реорганізовані і створено 3 колгоспи: «Авангард» (голова І.М. Биховий), «Маяк комунізму» (голова М.М. Пономаренко) та колгосп ім. Мічуріна (голова А.І. Івченко).
У 1914 році австро-німецькими полоненими в селі була збудована лікарня. Першим лікарем був Феодосій Кубаш, який спочатку лікував хворих вдома.
У 1937 році лікар-терапевт П.Хоружий започаткував клінічну лабораторію. В різні роки колектив лікарні очолювали Ф.Ф.Балашов, П.І.Ворона, В.О.Твердохліб, В.К.Мусієнко, О.В.Твердохліб, В.М.Євтушенко, Гоян та заслужені лікарі України М.В.Мокренко та М.О.Чечель.
Все життя присвятила професії фельдшера-акушера Коваленко В.Д.. За 38 років наполегливої праці вона надавала не тільки медичну допомогу кожній сільській жінці - майбутній мамі, а й дбала про те, щоб жінка-мати завжди була здорова і діти народжувались міцні та здорові. Через її руки і серце пройшли три покоління жінок.
У 1996 році до роботи в лікарні стало молоде подружжя лікарів Олександр Іванович та Надія Володимирівна Ворони, які працюють в селі і до сьогодні.
Функціонує в Річках і навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад», який відомий не лише в селі, а й далеко за межами району діяльністю дитячої організації «Шкільна козацька республіка ім. П.Сагайдачного», заснованою 2001 року.
А ще працює в селі будинок культури, бібліотека, поштове відділення, бюро ритуальних послуг, відділення ветлікарні та 6 приватних підприємців, що забезпечують населення продовольчими та промисловими товарами.
Річківська земля надихає на творчість талановито-обдарованих людей, серед них - художник, митець Лютий А.Ф., який у 1961 році був нагороджений Почесною грамотою ВЦРПС, дипломами різних виставок, має медаль Лауреата Другого всесоюзного фестивалю народної творчості. Його роботи експонувалися на міжнародних виставках Німеччини та Болгарії.
Бага П.А. - також самодіяльний художник. Весь свій вільний час він віддавав малюванню. Свій талант передав сину Володимиру.
Та не тільки малювати вміють річківці. Серед видатних земляків - поет, письменник, композитор, член Національної спілки письменників України, член музичної спілки, лауреат літературних премій ім. А.Головка та О.Олеся Головченко І.П.. Пишуть вірші і такі наші односельчани, як Турчин О.В., Турчин Т.П., Влізько Л.Д. Їх вірші неодноразово звучали на культурно-мистецьких заходах села.
Далеко за межами області відомі колективи аматорської творчості, що працюють при місцевому будинку культури, це – народний хоровий колектив, народний вокальний ансамбль «Отамани» та фольклорний ансамбль «Калина», які є лауреатами багатьох мистецьких фестивалів та конкурсів.
Ще в селі живуть люди, які люблять працювати на землі. Мабуть тому землі Річок обробляють 7 сільськогосподарських підприємств. Це товариства «Урожайна країна», «Райз Північ», «СААН-Агро» та фермерські господарства «Снігірьова О.А.», «Свєтлова», «Шафорост» і «Женьшень».
З 1990 року в селі відновлено роботу Свято - Троїцького храму. Настоятель протоієрей Богдан Оприско не тільки проводить богослужіння, а й бере активну участь в громадському житті села.
У 2019 році була створена Річківська об’єднана територіальна громада, село Річки стало центром громади, до якої приєдналися Вирівська, Горобівська та Коршачинська сільські ради. Віднині, як сказав очільник громади Микола Солодовник, - «Ми тепер в одній єдиній Річківській родині. Ми всі разом переживаємо невдачі та складні часи і разом радіємо успіхам та досягненням. І я щиро вірю, що разом ми розбудуємо та зробимо нашу громаду ще кращою».
І таки дійсно - майбутнє у річківського краю є… і криниця добробуту не обміліє, допоки живуть на цій землі люди, віданні своїй справі.
