Село моє, Вири мої...
Кучеряві верби і стрункі тополі
Річка-чарівниця в'ється весело
Дівчата-красуні, хлопці роботящі
Це моя родина, це моє село.
Колоситься колос стиглої пшениці
Дітвора до школи весело біжить
Пережили голод, пережили кризи,
А село як було, так і буде жить.
Приїжджайте в гості, зустрінемо радо
Ми люди гостинні, що б там не було.
Сало і картопля, ще й борщу наваримо
Пісню заспіваємо, хай бринить селом.
Село моє, Вири мої.
Стоїть пишається,
ділами славиться…
Халупа Г.Л.
Вири – село, розташоване в долині річки Вир, що є притокою Сейму. Засноване наприкінці ХVII ст.. Назва села походить від назви річки Вир. Рятуючись від польсько-шляхетного гніту, жителі Правобережної України переселилися на територію Московської держави. Після 1658 року коли був створений Сумський козацький полк, перший Сумський полковник Герасим Кондратьєв поселяв чергових прибульців на землях в долині річки Вир. В історичних джерелах Вири вперше згадуються в 1672 р., коли тут була побудована церква. Як дізнаємося з давніх документів, у 1732 році у Вирах згорів храм (другий за рахунком) Іоакима та Анни; відтак, було зведено церкву нову (почав це робити у 1738 році козацький старшина Степан Кондратьєв, закінчив поміщик Михайло Кондратьєв).
Після 1783 р. жителі села були закріпачені.
У другій половині ХІХ ст., після скасування кріпосного права, в селі відкрилася церковнопарафіяльна школа. В 1879 р. у Вирах вже проживало 4210 мешканців, була одна церковнопарафіяльна школа, дві церкви і шість «питейних» домів.
У 90-х роках ХІХ століття відкрилося Вирівське земське початкове училище, в якому, окрім загальноосвітніх предметів та Закону Божого, читалося садівництво та городництво. При училищі була відкрита народна бібліотека.
Наприкінці грудня 1917 року в селі була встановлена радянська влада, а в 1923 – створено Вирівський район. На початку 1924 року у селі організовано пункт ліквідації неписемності для дорослих.
Навесні 1930 року організувався перший колгосп, в якому об'єдналися до тисячі селянських господарств. У 1934 році він був поділений на три господарства – «Комуніст», «Політвідділ» та «Правда».
Створення колгоспів супроводжувалося активною політикою «знищення куркульства як класу». Так , 1932 року був висланий у Північний край на 3роки хлібороб-одноосібник О.Островерх (1903-1937), звинувачений в антирадянській агітації і пропаганді та в організації контрреволюційної групи селян. 9 грудня 1937 року він був засуджений до вищої міри покарання. Реабілітований 30 вересня 1989 року.
Під час голодомору 1932-1933 рр. померли сотні мешканців села.
У передвоєнний час серед робітників та колгоспників активно популяризувалось соціалістичне змагання та стаханівський рух. У 1938 р. свинарка колгоспу «Правда» М.Я. Якуба була нагороджена орденом Леніна. Напередодні війни у селі працювали 2 клуби, 3 бібліотеки, у побут селян увійшло радіо та кіно, активно розвивалося самодіяльне мистецтво. Семирічна школа була реорганізована у середню. Перший випуск десятого класу відбувся у червні 1941року.
У середині жовтня 1941 року Вири були окуповані німецько-фашистськими загарбниками. Жителі села не підкорилися окупантам, саботували розпорядження окупаційних властей щодо відправки людей у Німеччину, переховували у себе єврейські сім'ї, допомагали полоненим червоногвардійцям. 19 жовтня 1941 року під час передачі хліба радянським військовополоненим німецькими вартовими була розстріляна 12-річна Ніна Ясенок. У 1975 році на її могилі було встановлено обеліск із меморіальним написом, а на місці загибелі дівчинки, на початку вулиці, що носить її ім’я, був встановлений пам’ятний знак.
На фронтах війни проти нацистів боролися 530 жителів села, 361 із них загинув у тяжких боях. П’ятьох синів із фронту не діждався вирівчанин Я.С.Рибалко. Вулиця, де жили брати, називана їх прізвищем. 390 уродженців села були нагороджені орденами та медалями за подвиги в роки Другої світової війни. Повним кавалером ордена Слави став артилерист Г.Г. Кулак.
У братській могилі у центрі села поховано 4 радянських воїни, які загинули 3 вересня 1943 року під час визволення села: сержанти М.І. Сичів і М.А. Пузанов, рядові І.А. Корнілов і М. Дегангіров. У 1959 році на могилі встановлено скульптуру воїна, а у 1971 році праворуч від могили – скульптурну групу (воїн та жінка), а ліворуч – стелу з прізвищами воїнів-земляків, які загинули в роки Другої світової війни.
Братська могила полеглих радянських воїнів є і на кладовищі села. В ній поховано 64 воїни, які загинули 3 вересня 1943 року під час визволення села від німецько-нацистських загарбників та померли від ран у вересні – жовтні цього року у військових шпиталях. Відомі прізвища 56 загиблих. У 1955 році на братській могилі встановлено обеліск та надгробну плиту з меморіальним написом та прізвищами полеглих солдат.
Фронтовики, які повернулися з війни, бралися за розбудову народного господарства. Серед них був і вихованець дитячого будинку, уродженець Улянівки І.В. Черненко, який з 1941 до 1944 р.р. пройшов дорогами війни. У 1949 році він очолив місцевий колгосп «Зоря комунізму», який з часом став одним із кращих господарств на Сумщині. Особливо високі успіхи були у тваринництві. У 1957 році артіль виробила на 100 га сільськогосподарських угідь по 100 ц м'яса і по 501 ц молока. Набагато зросла врожайність зернових і технічних культур. Цей результат став можливим завдяки організаторському таланту голови, помноженому на самовіддане працелюбство простих трудівників. 74 жителі села за сумлінну працю були нагороджені орденами та медалями СРСР, у тому числі орденом Леніна відзначені Л.С. Заговора, М.І. Грищенко, П.С. Нечипоренко, В.К. Біловоленко, М.О. Шпетний, Н.А. Войтенко.
Звання Героя Соціалістичної Праці були удостоєні голова колгоспу І.В. Черненко та доярка П.М. Комісар.
1965 року було збудовано новий будинок культури на 500 місць. В 70-і роки хор Вирівського будинку культури налічував близько 50 чоловік. Заняття хору відвідували спеціалісти колгоспу, вчителі, медпрацівники, працівники торгівлі. Керувала хором молода, енергійна Зінаїда Малік, акомпонували Галина Холмурадова та Микола Пономаренко. Сільський хор та жіночій ансамбль «Вирівчанка» дарували свої пісні не лише односельцям. Частими гостями вони були і на сцені районного будинку культури, брали участь в обласних культурно-мистецьких заходах.
Змінювалися часи. Старіли, а то і відходили з життя найактивніші аматори сцени. Та культура на селі продовжувала жити. Для вирівчан стали звичними проведення урочистих заходів та обрядових свят. Традиційним стало й проведення днів села, на яких жителі та гості Вирів мали змогу поспілкуватися, відпочити в кругу друзів, подивитися святкову концертну програму і ознайомитися з творчістю місцевих майстринь-вишивальниць: Соловей А.Б., Яременко Т.П., Іваницька А.М., Сергієвська Р.О., Загорулько А.Г. та відомого вирівського художника Павлова Є.Я.
Нині село активно розвивається, повністю газифіковано. Майже всі вулиці мають тверде покриття та вуличне освітлення. Працює водогін, дільниця електромережі та інтернет. У Вирах діє загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дошкільний навчальний заклад (ясла-садочок) «Ластівка», амбулаторія загальної практики сімейної медицини, аптека, ветлікарня та ветаптека, відділення зв’язку, 4 приватні торгівельні заклади, які забезпечують жителів села продовольчими та промисловими товарами.
Також на території села функціонує старостат, будинок культури та бібліотека. Діє спортзал та відкритий спортивний майданчик, секція біатлону, вихованці якої мають високі спортивні досягнення. Так, А.Юнак – призер Всесвітньої універсіади 2009 р. та чемпіон Європи з біатлону, Є.Горбачов – призер Європи 2005 р., чемпіон України 2009 р., Г.Кулак – призер Європи 2007 р., чемпіонка України 2009р., А.Дудченко – чемпіон України 2019р.
З 2016 року на території вирівського старостату діє православний храм Всіх Святих.
Основний вид діяльності в селі – рільництво та землеробство. На сьогодні на вирівських землях працюють ПСП «Слобожанщина Агро», ДП «Вири Агро» та «Вири ХПП», товариства АФ «Вікторія», ВП «Волна» та «Урожайна країна», РСЗ «Агро» та ПП «Турчин В.І.».
Усі досягнення, якими багате село Вири, складаються з щоденної праці, знань і талантів кожного жителя села, На сьогодні кожен вирівчанин відчуває себе частиною великої громади, прикладаючи максимум зусиль, щоб село розвивалося, оновлювалося і змінювалося на краще, щоб зростав його економічний і культурний потенціал.
