Я – Коршачина. Я – перлина твого серця, Україно!
Село моє, мій дивосвіт –
колисочка подій,
Лишило ти глибокий слід
у пам’яті моїй.
Все найдорожче зберегло,
що діялось - булось –
Моє найглибше джерело –
село, моє село.
Історична назва села Коршачина бере свій початок в середині XIX століття приблизно у 1840 році, коли був заснований хутір Коршаків кут, від прізвища першого поселенця, козака Коршака. В своїх спогадах старожили згадували його, як одного із учасників народних повстань часів Кармелюка. В подальшому до нього приєднувалися переселенці із села Вири і поступово вимальовувалися обриси населеного пункту.
Приблизно у 1880 – 1885 роках повернувся на хутір після 25 – річної служби в царській армії Ясенок Остап Микитович, який першим почав просвітницьку діяльність, навчав грамоти своїх односельців та їх дітей.
У 1911 році Паном Косіком, який володів місцевою економією, була збудована земська школа. На жаль на території села не було своєї церкви і літопис подій і розвитку села вівся переважним чином у формі спогадів і переказів від старших поколінь до молодших.
У грудні 1917 року, після встановлення радянської влади, першим сільським головою було призначено Йосипа Тимофійовича Слабка.
До 1920 року село Коршачина являло собою лише одну вулицю і тільки з 1925 року почали нарізати нові вулиці: Кошулівку, Хахулівку, Ганнівку, Холодну Гору, Амбари, в основному по назвах перших поселенців або по їх походженню з навколишніх сіл.
Україна у 1932 – 1933 роках пережила страшну трагедію – голодний мор, який забрав життя мільйони наших земляків. Не оминула смерть від голоду і жителів Коршачини - 58 невинно загиблих, які теж хотіли жити на цьому світі, але стали жертвами великої політики. В пам’ять про страшну подію коршачинці спорудили пам’ятний знак в центрі села. Спогади старожилів про ті страшні події зберігаються в сільській бібліотеці.
Все далі відходять у минуле і тяжкі роки Другої світової війни. З початком бойових дій на фронт пішло 373 жителі села. Із фронтів не повернулися кращі сини і дочки нашого народу, в тому числі 162 односельці, чиї імена вкарбовані на стелі в центрі села.
В роки війни під час перевезення військового майна загинув рядовий Караваєв Микола Михайлович, що супроводжував даний вантаж. Він був похований на сільському цвинтарі.
Під час авіа нальоту німецьких бомбардувальників на залізничну станцію Амбари загинули військовослужбовці: старший лейтенант Бродський Євсій Львович, молодший лейтенант Гриніна Ніна Іванівна, єфрейтор Лисенко Олексій Федорович. Спочатку загиблі були поховані на станції. а у 1972 році були перепоховані з військовими почестями в центрі села і на могилі був встановлений обеліск.
Після війни Коршачина стала розбудовуватися. На вулицях були висаджені дерева та декоративні кущі, зроблені тротуари… Люди гордилися своїм селом.
Перший колгосп у Коршачині було створено ще до війни, у 1930 році, і очолював його Петро Агейович Свистюла. Після війни з розвитком колгоспу розквітало і село. З часом змінювалися назви колгоспу з «Незаможника» в «Більшовик», «Чкалова», «Ленінський шлях». З перших років незалежності України стали організовуватися приватні сільгосппідприємства: СГП «Промінь», ПСП «Коршачинське», «Ореанда», ТОВ «Білопілля Агро» та не змінювалася земля – годувальниця і коршачинці ніколи не здавалися хоч і розуміли, що легко не буде і надалі обробляли земельні угіддя.
За роки керівництва Дем’яненка Григорія Івановича колгосп «Ленінський шлях» по виробничих показниках займав одне з перших місць в районі. На коршачинській землі виросли працьовиті люди, такі як Герой Соціалістичної Праці доярка Парасковія Григорівна Гладенко, на честь якої названо вулицю в селі Синяк.
Прославилися своєю працею і робітники рільничої бригади по вирощуванню цукрових буряків, кавалери ордену «Знак Пошани» Панченко І.М., Кобрин А.І., Ясенок І.І.
Особливого розквіту набуло село в кінці восьмидесятих, коли колгосп очолив молодий спеціаліст (нині покійний) Голишевський Володимир Олександрович.
На той час в Коршачині почали працювати олійниця, круподерня, цегельний та асфальтний заводи. Було побудовано 50 квартир, дитсадок на 50 місць, три молочно – товарні ферми, заасфальтовані машдвір і критий тік, ангар для сільгосптехніки, авто гараж з ремонтним цехом, зерносклад, напольна сушарка, комора, 10 км доріг.
У 1993 році розпочалася газифікація населеного пункту. На території села на той час працювало 4 магазини, фельдшерсько – акушерський пункт, будинок культури, відділення зв’язку, дитячий садок, загальноосвітня школа.
Життя школи – довга нива з багатьма поколіннями сіячів, яка бере свій початок з відкриття у 1911 році земської початкової школи. Мала вона тоді три класи і початковою вважалася до 1939 року. Минали роки, а з ними змінювався і статус закладу: із семирічки вона стала восьмирічкою, потім – дев’ятирічкою.
Довгий час тут працювали, даючи учням ґрунтовні знання, З.А.Гурин, М.П.Кравцова, М.Г.Зівенко, В.І.Мішура, В.Г.Кулак. Пам’ятний слід в історії школи залишила взірцевий наставник для учнів і вчителів Кулак Алла Анатоліївна, котра 31 із 32 років трудової діяльності очолювала заклад. У пам’яті односельців назавжди залишаться імена вчителів, які, на жаль, відійшли у вічність, серед них – М.І.Петровська, П.С.Заговора та інші.
Культурна галузь почала розвиватися в селі з 1935 року, коли в колишній панській економії було створено Коршачинський сільський клуб. У 1964 році приміщення було реставровано та добудовано, де і почали працювати і будинок культури, і бібліотека. Бібліотекарем на той час працювала Мінченко Софія Дорофіївна, яка одночасно виконувала обов’язки директора СБК. З особливою теплотою згадують коршачинці її працездатність, дипломатичність, людяність…Село ожило і в праці, і в пісні.
І бібліотека, і будинок культури працюють і на сьогодні. При закладах налагоджена гурткова робота, особливо популярністю користується ансамбль української пісні під керівництвом Григорія Винниченка.
Працює в селі і фельдшерсько-акушерський пункт, який майже 50 років очолює Вітченко Катерина Миколаївна. Людина відповідальна, цілеспрямована, а головне - не байдужа до чужого болю.
Крім обробки ТОВ «Білопілля Агор» земельних угідь на території села проводить підприємницьку діяльність ТОВ «Весела торбинка», яке займається свинарством та птахівництвом, а також орендує ставок ТОВ «Волна».
Проживають в нашому селі і ліквідатори Чорнобильської трагедії. Наші земляки Цибульняк В.П., Заєць В.І., Кошель В.М., Ткаченко О.Г., Ілляшенко О.В., не шкодуючи свого здоров’я, працювали в 30-кілометровій зоні радіаційного лиха, аби якомога швидше ліквідувати наслідки Чорнобильської трагедії та обмежити біду.
Українці ніколи не стояли осторонь чужої біди, завжди надавали допомогу братським країнам в критичних ситуаціях. Саме таким миротворцем є наш земляк Птащенко Микола Арсентійович, який виконував інтернаціональний обов’язок в Чехословакії. Повернувшись на рідну землю, він своєю багаторічною працею на посаді бригадира тракторної бригади примножував добробут села та вів активну громадську роботу, будучи депутатом місцевої ради.
Не залишилися байдужими коршачинці і до подій на сході держави. Наші хлопці Пятник А.Г., Кондрашов С.В., Гайдабрус О.І., Лук’янов О.С., Зарудній С.І., Мішура В.О., Устименко М.О., Довгополов М.В. брали участь в антитерористичній операції в Донецькій і Луганській областях, захищаючи незалежність та цілісність кордонів України.
Ось така вона, наша маленька батьківщина, де народилися ми та наші батьки, діди, прадіди, де зараз народжуються наші діти та онуки. Ось таки історичні сторінки нашого села, які ми повинні постійно перечитувати, пам’ятати та писати нові. Адже без знання історії рідного краю, - годі говорити про національну гідність та менталітет. Святе відчуття отчого дому і рідної землі починається саме з малої батьківщини, - свого села чи міста, вулиці, своєї домівки, де людина народилась і виросла, де пройшло її дитинство. Тож пам’ятаймо про це!
