Не зникай, моє рідне село
Село моє, для мене ти єдине,
Бо ти мені колискою було,
Бо тут - моя земля, моя родина
І Богу я молюсь, щоб ти жило!
На території Коршачинського старостинського округу розташоване село з мальовничою назвою Зелене. А назву воно отримало таку тому, що майже до кінця ХІХ століття на місці села ріс красивий гай, а посеред гаю протікав струмок. Тим гаєм проїжджав пан, і коли побачив цю красу, вигукнув: «Який зелений цей ярок!».
Ці земельні угіддя належали до села Річки, а в зеленому ярку селяни випасали свою худобу. У 1924 році вихідці із Річок стали заселяти яр і заснували нове село, яке вирішили назвати Зелений Яр. Сто п’ятдесят сімей переселенців поселилися однією вулицею, а по центру висадили алею тополі. Більш заможніші почали будувати дерев’яні хати, бідніші жили в глинянках та землянках.
У 1930 році в селі було організовано перший колгосп «Червоний жовтень». Люди в колгосп йшли неохоче, тож на першій колгоспній фермі спочатку було 5 корів, 8 коней та 10 овечок. Заможні селяни Василь Ворона та Іван Яцина мали у своєму господарстві олійницю та крупорушку, тож їх розкуркулили, вислали в заслання, а олійниця і крупорушка ще довго служили колгоспникам. Потроху село розбудовувалося.
Тяжко жилося селянам в роки голодомору. Як згадує місцевий житель Федір Лазорович Теницький (1927 року народження), - «Відбирали у людей в основному зерно і їжу, іноді навіть одяг. Страви готували із кропиви, липи, лободи та свиріпи. Із полови мати пекла галети, після них дуже болів живіт». В ті «чорні часи» в Зеленому вимерла майже третя частина населення.
Понесли втрати селяни і в роки Другої світової війни. Багато чоловіків не повернулися з фронту до рідних домівок. Серед тих, хто повернувся і працював в рідному селі, - Теницький І.Л., Іваній В.Т., Бага Я.К., Теницький Ф.Л., Дяденко І.Г., Мироненко Л.А., Хоружий П.М., Супрун С.П., Кириченко І.Д., Могиленець П.І. та інші.
Після війни село потроху поверталося до мирного життя. У 1967 році в селі побудували магазин. Пізніше були збудовані сільський клуб, дитячий садок та їдальня. На той час на території села діяла початкова школа, першим вчителем був Рибалко Федір Федорович.
У 1970 році рішенням Білопільського райвиконкому Зелений яр було перейменовано в село Зелене. У 1972 році закрили школу, а в 1974 році місцевий колгосп було приєднано до Коршачинського колгоспу «Незаможник».
В колгоспі вирощували різні сільськогосподарські культури, в тому числі і цукровий буряк. На території сільської бригади працювали три ланки жінок, які доглядали за буряками. Люди з повагою згадують передових ланкових Солодовник М.М., Багу Г.Я., Козолуп П.К. та багатьох інших.
Діяла на території Зеленого і ферма, на якій спочатку вирощували кролів, а згодом - курей, гусей, качок.
Змінювалися часи, назви колгоспу та не змінювалася земля – годувальниця. Хлібороби обробляли її, вкладали в неї всі свої сили та вміння, а вона віддячувала їм рясними врожаями. Прославився в той час своєю відданою працею механізатор Кобрин Анатолій Іванович, його було нагороджено орденом «Знак Пошани».
Після розпаювання земель колективної власності, кожен селянин отримав земельний наділ. На сьогодні земельні паї жителі Зеленого здають в оренду ТОВ «Білопілля Агро».
Наше сьогодення відзначається високим рівнем внутрішньої міграції населення, бо молодь, ледь піднімаючись на крило, переїжджає на постійне проживання в міста. Тож, на сьогодні населення Зеленого не досягає і сотні жителів. Та все ж село живе своїм розміреним життям. Пенсіонери пораються по господарству, молодь працює в основному на підприємствах м. Суми, діти (а їх в селі - п’ятнадцять) – навчаються в Річківському НВК та інших загальноосвітніх закладах області.
Не залишилися байдужими жителі Зеленого і до подій на сході нашої держави. Дмитро Григорович Теницький та Сергій Олексійович Зарудній з честю виконували свій громадянський обов’язок, взявши участь в антитерористичній операції на сході України.
На часі в селі працює тільки фельдшерський пункт, інші соціально-культурні об’єкти відсутні.
З метою вшанування жителів села та організації дозвілля населення в серпні 2018 року в Зеленому було проведено свято малого села. Цього дня звучали вітання та слова шани учасникам Другої світової війни, учасникам АТО, старожилам, подружжю, яке відзначило золоте весілля, першокласникам, іменинникам та багатодітним родинам. Святкову концертну програму підготували аматори сцени Коршачинського сільського будинку культури.
Кожний, хто народився в селі, завжди пам’ятатиме перші враження дитинства, де біля хати на подвір’ї розцвіла вишня, а далі – сад, в якому ростуть яблуні, сливи, груші... На деревах співають пташки і гудуть хрущі, коло двору – квітник, де цвітуть дикі троянди, розмарин, жоржини і васильки, і від цього скрізь розноситься духмяний аромат… Ми з біллю дивимося на сьогоднішнє село і одночасно дивимося з вірою у його краще майбутнє. Тільки потрібно надіятися і матеріалізувати свої сокровенні мрії.
