Річківська громада
Сумська область, Сумський район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Спить забуте село…

Дата: 18.03.2021 14:50
Кількість переглядів: 357

Між селами Вири та Горобівка Річківської громади розташоване  затишне село Головачі. Навесні, коли починає припікати весняне сонечко, пробивається зелена трава, – село починає розквітати. Навкруги багато зелені, квітучі дерева, спів птахів. Літнього дня тут можна вдихнути пахощі квітучої  акації, а ввечері побачити неймовірний захід сонця. Коли приходить зима й випадає сніг, – село вкривається білою ковдрою. А яке гарне воно восени – дерева вбрані в жовті, червоні, коричневі та зелені кольори, – неймовірне видовище. Та, на превеликий жаль, нікому милуватися цією неповторною красою. На сьогодні в Головачах немає жодного жителя…

Вирівські краєзнавці розповідають, що першим поселенцем у цій місцевості був чоловік на прізвище Головач. Звідси і пішла назва – хутір Головачів. За офіційними даними станом на 1864 рік на казенному хуторі Головачів Прорубської волості Сумського повіту Харківської губернії мешкало 75 осіб (36 чоловічої статі та 39 — жіночої) та налічувалось 19 дворових господарств.

У 1928 році за даними Сумського окружного статистичного бюро на хуторі було вже 39 дворів і проживало 207 мешканців. Територіально він входив до Горобівської сільської ради Білопільського району Сумського повіту Сумської округи Харківської губернії.

Великі втрати село понесло внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом Радянського союзу 1923-1933 та 1946-1947 роках. Переживши страшний голодомор 1932-33 років, Головачі почали поволі відроджуватися. На початку 40-х років минулого століття це вже було досить чимале село, в якому мешкало майже 50 сімей. Та тут нове лихо – Друга світова війна, яка забрала від рідних домівок десятки мешканців села. Багато уродженців Головачів віддали життя заради перемоги над нацизмом, серед них: І.К. Андрійченко, П.К. Андрійченко, В.О. Головач, В.П. Головач, В.В. Головач, Г.Я. Головач, І.О. Головач, І.П. Головач, М.А. Головач, М.М. Головач, М.Я. Головач, Ф.М. Головач, М.Т. Коваленко, І.І. Скляр, І.Т. Скляр, М.І. Скляр.

 

Ветеран Другої світової війни Устименко Ф. Ф. 

 

Ті, кому пощастило повернутися з фронтів Другої світової війни, разом із жінками взялися підіймати з руїн рідне село. Відновив свою роботу і колгосп імені Кірова. У 1950 році він об’єднався з барилянським колгоспом «1 Травня», а ще через рік господарство укрупнилося з колгоспом «Червоний партизан», центральна садиба якого була розташована в селі Горобівка. В  Головачах на той час залишилася бригада, якою досить тривалий час керував Михайло Герасимович Прихожай.

 

 

Поштове відділення також було у Горобівці, і звідси листоноша приносив до Головачів пошту. Зате в селі існувала своя початкова – чотирикласна школа. Довгий час її директором був Іван Олексійович Горобівський. У 50-60 роки в школі навчалося більше півсотні учнів, в тому числі і діти з Барил. У 1961-1966 роках школу очолювала Марія Петрівна Каюк. Під її керівництвом працювали вчителі Н.І.Панікаренко, М.Т.Сучко, М.П. та П.С. П’ятаченко.

 

 

Вже з 5 класу головачівським дітям доводилося пішки ходити до найближчої школи у селі Вири. В період весняно-польових робіт в Головачах працювали ясла. В них в середньому перебувало більше 20 дітей. Опікувалися дітлахами няні, котрі водночас були і вихователями.

Працював у Головачах і медпункт, де посильну медичну допомогу селянам надавали фельдшер та санітарка. Під магазин була обладнана комірка, де, як тепер згадують старожили, продавали різні побутові товари. Хліб в той час головачівські господині, як правило, випікали вдома.

 

 

В одному приміщенні з яслами розташовувався і сільський клуб. В ньому регулярно демонструвалися кінофільми – згідно графіку приїздила переїзна кінобудка. Люди ходили в кіно цілими сім’ями і сидячих місць часто не вистачало, тому молодші стояли попід стінками та в проході. Не менше було бажаючих і займатися в гуртках художньої самодіяльності. В порівняно невеликому на той час селі навіть був організований хоровий колектив. Самодіяльні артисти охоче дарували свій мистецький талант не лише односельцям, а й виїздили з обмінними концертами до інших населених пунктів.

 

 

У 1972 році головачівські землі перейшли до Вирівського колгоспу «Зоря комунізму». Село стало шостою бригадою великого передового господарства та стало підпорядковуватися Вирівській сільській раді. З Вирів стали доставляти до села пошту. Кожний день за будь-якої погоди з сумкою газет та журналів, несучи односельцям радісні та сумні вісті, долав важкий багатокілометровий шлях головачівський листоноша Василь Іванович Матвієнко.

Ще з довоєнних років Головачі славилися своїми щедрими садами та ретельно доглянутими присадибними земельними ділянками, що давали вагомі врожаї. Проте унікальним село було, насамперед тому, що тут вирощували цибулю та ріпку, врожай яких рахували не кілограмами, а тоннами.

 

 

Особливо тут дбали про посівний матеріал. Коли взимку, бувало, переступаєш поріг якоїсь головачівської хати, відразу в очі впадали парки «сіянки», що висіли на спеціальній жердині, прибитій понад самою стелею через усю кімнату. Таким чином господарі забезпечували оптимальний режим температури та вологи для зберігання насіннєвого матеріалу. «Цибулевий бізнес» був дуже важкий, але при вдалій реалізації вирощеної продукції він приносив досить непоганий прибуток.

 

 

У складі нового колгоспу головачівці задніх не пасли. Проте з роками село почало втрачати своїх жителів. Одні подалися до міста, інші перебралися жити до Вирів, Річок, Горобівки. Чимало літніх людей забрали до себе в місто діти, ще більше – знайшли вічний спокій на сільському кладовищі. У 2000 році в селі було ще з десяток дворів, а на сьогодні не зареєстровано жодного жителя, а з недавнього часу фактично проживають дві жінки.

За час свого існування село  Головачі зазнало багато різних бід та негараздів,  не раз переживало лихоліття воєн, голодоморів та в прагненні до кращого життя  щоразу відновлювалось та розбудовувалось… Та, на жаль,  сучасне життя внесло свої корективи…і…

Спить забуте село

Під покровом імлистого неба…

А колись же було,

А колись гарцювало, жило…


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь