Як душа заболіє думками...
У кожної людини в житті є щось таке сокровенне, найрідніше, без чого вона не може уявити свого життя. Це – рідний батьківський край, де вперше побачила світ: яскраве сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, ріжок молодого місяця на тлі нічного неба, зелену траву і розмаїття польових квітів. Це та земля, по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі.
Саме такою рідною землею було село Кравченкове для його мешканців. І в даному випадку головним тут є слово «було»… Зима, весна, літо, осінь: морозний іній, що білим покривалом укутує все навкруги, чарівний цвіт плодово-ягідних творінь, що заполоняє своїм ароматом твій розум, соковиті фрукти, барвисті квіти, і нарешті, заворожуючий око, осінній листопад. Такі мальовничі краєвиди, але милуватися ними, на жаль, вже нікому…
Село Кравченкове розташоване на правому березі річки Вир та примикає до села Головачі. Вище за течією на відстані 1,5 км розташоване село Вири, нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване село Горобівка. За 10 км від Кравченкового знаходиться найближча залізнична станція Вири.
Як свідчать старожили, назва населеного пункту пішла від слова «кравець». Саме тут мешкала династія кравців (кравченків), до яких приїздили шити з усіх навколишніх сіл. На жаль, в 30-і роки минулого століття радянська влада розкуркулила вправних майстрів, їх подальша доля невідома.
У 1928 році за даними Сумського окружного статистичного бюро в Кравченковому було 14 селянських дворів і мешкало 68 жителів. Населений пункт мав статус хутора і територіально підпорядковувався Горобівській сільській раді Білопільського району Сумського повіту Сумської округи Харківської губернії.
Як і інші навколишні хутори, до середини ХХ століття село активно розвивалося, зводилися нові будинки, створювалися молоді сім’ї, збільшувалася кількість населення.
Упродовж 1932–1933 років внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР, багато жителів Кравченкового зазнали голодування та загинули, пустками лишилися немало сільських будинків.
Не встигло село повністю оговтатися від цієї страшної трагедії, як розпочалася Друга світова війна. Багато місцевих чоловіків пішли на фронт та полягли на полі бою. В жовтні 1941 року село було окуповано німецькими військами. Під час окупації німці часто влаштовували на хуторі облави – шукали партизан та молодь, як місцеву, так і вирівську, котра переховувалася від відправки на примусові роботи до Німеччини.
Після звільнення від нацистів та остаточної Перемоги у Другій світовій війні чоловіки, які повернулися з фронту, разом із жінками взялися за відбудову Кравченкового. У 1950-1960 роках це вже було досить чимале село. Воно налічувало більше тридцяти дворів, в яких проживало близько півтори сотні людей.
В селі була розташована бригада колгоспу «Червоний партизан». Крім традиційних зернових культур та цукрових буряків, на полях бригади вирощували технічні коноплі. Механізми для обробітку спочатку були кінні, а потім уже почала надходити сільськогосподарська техніка з МТС. Пізніше в селі навіть організували свою тракторну бригаду. Працювала в Кравченковому і добротна ферма, на якій утримували коней, корів, свиней, овечок. Гарний прибуток давала і колгоспна пасіка, розташована на території села.
Закладів культури в Кравченковому не було. В ці роки в селі діяла чотирирічна школа. Після закінчення початкової школи місцеві діти здобували освіту в Вирівській ЗОШ, до якої ходили пішки.
Після приєднання у 1972 році Кравченкового до Вирівської сільської ради, а навколишніх земель – до колгоспу «Зоря комунізму», бригада в селі розпалася. Місцевим колгоспникам на роботу доводилося ходити спочатку в Головачі, а потім ще далі – в Барило.
З розвалом радянської системи багато українських сіл, на жаль, занепали. Сільські мрії зникають. Сім’ї переїжджають. Багаторічні традиції залишаються на сторінках історії. Не оминула ця доля і Кравченкове: з кожним роком село все більше обезлюднювалося, молоді мешканці поспішали виїхати з нього і на кінець минулого століття в селі проживало всього з десяток людей похилого віку. Село живе доти, поки в ньому живуть люди. Останні жителі Кравченкового виїхали з села у 2007 році, тож на сьогодні у Кравченковому немає жодного жителя.
Земля здається людині великою, але в космічному просторі вона маленька, і десь на ній є дорогий для нашого серця куточок – наша батьківщина. На жаль уродженці села Кравченкове втратили свою маленьку батьківщину…
